Суди по-різному оцінюють навчання AI на книжках

Чи можна навчати AI-моделі на захищених книжках без згоди авторів, досі незрозуміло. Суди вже винесли різні рішення, а правила лишаються несталими.

Питання про те, чи законно навчати AI-моделі на книжках, статтях і наукових роботах без дозволу авторів, досі не має простої відповіді. На цьому тлі тривають суперечки навколо ChatGPT, Gemini, Claude та інших чатботів, які працюють на великих масивах текстів із мережі. Для авторів це не лише юридична дискусія, а й питання грошей, контролю над власними творами та майбутнього ринку. Для AI-компаній — ризик багатомільярдних позовів і невизначеність, яка може вплинути на те, як вони навчатимуть нові моделі далі.

Чому навчання AI на книгах стало предметом спору

У джерелі наголошується, що сучасні AI-моделі навчаються на величезних базах даних, які містять сотні мільйонів книжок, онлайн-статей, академічних робіт та іншого контенту з інтернету. Багато авторів, за їхніми словами, навіть не знали, що їхні твори могли використати для розвитку інструментів, які потенційно впливають на їхній заробіток.

На перший погляд це може здаватися очевидним порушенням. Але, як пояснює адвокатка Кеті Джелліс, тут одночасно переплітаються юридичні й технологічні питання, а емоції з обох боків лише ускладнюють оцінку. Тому проста відповідь у стилі «це точно незаконно» в цій темі не працює.

У справі Anthropic суд визнав проблему не в самому навчанні

Одним із найпомітніших рішень у цій темі став вердикт судді Вільяма Алсупа у справі Anthropic. Компанію зобов’язали виплатити $1,5 млрд за врегулювання позову авторів, чиї твори використовувалися для навчання її AI-моделей.

Зовні це виглядало як перемога письменників. Але ключова деталь інша: суддя дійшов висновку, що саме навчання AI було законним. Проблема, за рішенням суду, полягала в тому, що Anthropic піратськи отримала ці книги з незаконних онлайн-бібліотек.

Алсуп порівняв роботу LLM із тим, як письменник читає літературу, щоб створити щось нове. У цій логіці сам процес навчання не дорівнює прямому копіюванню.

Втім, така позиція не означає, що AI-компанії автоматично в безпеці. Адвокатка Кеті Джелліс вважає, що це рішення радше грає на руку розробникам AI, ніж авторам. Вона також звертає увагу на масштаб бізнесу: для компанії, яка, за прогнозом, може вийти на близько $200 млрд річного доходу до 2028 року, штраф у $1,5 млрд не виглядає критичним.

Fair use у справах про AI тлумачать по-різному

У подібних справах ключовим стає принцип fair use — виняток з авторського права, який у певних випадках дозволяє використовувати захищені матеріали без прямого дозволу, наприклад для критики, освіти чи пародії.

Судді оцінюють, чи є використання «трансформативним», тобто чи має воно нову мету або інший характер. Також вони враховують, скільки саме матеріалу було взято і як це може вплинути на ринок.

Адвокат Джейсон Гендерсон пояснює, що в справах про AI суди часто насамперед дивляться на конкуренцію. Якщо модель навчають на чужому контенті, щоб напряму змагатися з його власником, суди схильні ставитися до цього критичніше. Якщо ж прямої конкуренції немає, шанси на визнання такого використання законним зростають.

Цю логіку видно й в іншій справі — Thomson Reuters проти Ross Intelligence. Там компанію звинуватили в копіюванні контенту Reuters для створення AI-платформи, яка мала конкурувати з оригінальним продуктом. Суддя Стефанос Бібас тоді вирішив, що це не є fair use, бо використання не мало «подальшої мети або іншого характеру», ніж у Thomson Reuters.

Як повідомляють Новини IT-PUB, схожі справи можуть отримувати різну судову оцінку саме через мету використання контенту. Якщо йдеться про створення прямого конкурента, підхід суду часто стає жорсткішим.

Закон про авторське право не встигає за розвитком AI

Окрему складність додає те, що законодавство про авторське право в США не оновлювали з 1976 року. Це означає, що суди змушені тлумачити правила, яким уже майже пів століття, у ситуації, яку тоді ніхто не міг передбачити.

Через це, як каже Джейсон Гендерсон, правова картина зараз «розкидана» і не встигає за темпом розвитку AI. Компанії знають, що їхні моделі навчені на величезних обсягах даних, але чіткої відповіді від правової системи поки немає.

Юристи окремо розрізняють навчання AI на чужих творах і авторське право на контент, який створює сама модель. У справі Thaler v. Perlmutter суд вирішив, що робота, створена на 100% AI, не може бути захищена авторським правом. Це відкриває нові питання: як довести, чи текст або зображення було згенеровано штучним інтелектом, і яка частка участі AI вже змінює правовий статус твору.

Джелліс порівнює це з базовими інструментами на кшталт Microsoft Word: якщо людина пише роман у Word і користується перевіркою правопису, ніхто не вважає, що програмі належить цей роман. Але з AI ситуація складніша, бо технологія змушує переосмислювати межу між допомогою людині та створенням твору замість неї.

Юридична невизначеність лишається частиною AI-ринку

Наразі AI-компанії й далі втягнуті в судові процеси, тож остаточної відповіді найближчим часом не буде. Кожне нове рішення може вплинути на наступні справи, але так само може бути переглянуте або ослаблене іншими судами.

Для ринку це означає, що правила гри ще формуються на ходу. Для авторів — що боротьба за контроль над власними текстами триває. А для AI-індустрії — що навіть після гучних вердиктів юридична невизначеність нікуди не зникає.